ф≥льм алена рене 1959 року Уhiroshima mon amourФ з числа тих твор≥в мистецтва, п≥сл¤ перегл¤ду ¤ких неможливо довгий час переключитис¤ на щось б≥льш зрозум≥ле та люд¤не, ти повн≥стю занурюЇшс¤ атмосферу тотальноњ прозорост≥ та нев≥дворотност≥ ¤к видаЇтьс¤ правди чи то ≥стини Ч такоњ, котрою вона може бути в ген≥альному твор≥. ¤к п≥сл¤ Дл¤льокФ такеш≥ к≥тано неможливо дивитис¤ будь-¤кий ≥нший ф≥льм про коханн¤, бо вс≥ вони видаютьс¤ пустопорожн≥ми балачками перед величним мовчанн¤м, так ≥, мабуть, немаЇ жодного ≥ншого ф≥льму, де наст≥льки ч≥тко та жорстоко була б представлена пам'¤ть.
дв≥ ноч≥ ≥ день з житт¤ французькоњ к≥ноактриси та ¤понського чолов≥ка, день, котрий переповнений спогадами та коханн¤м, коханн¤, котре виливаЇтьс¤ спогадами про х≥рос≥му 1945 року на них, випадаЇ попелом на њх т≥ла, перетворюЇтьс¤ на сн≥г в≥чноњ зими, а пот≥м на п≥т коханн¤. кр≥зь контури коханн¤ тепер≥шнього проступаЇ спогад про коханн¤ ж≥нки Ч тод≥ ще зовс≥м юноњ д≥вчини Ч до н≥мц¤-солдата, спогад про њњ остриженн¤ ¤к пов≥њ та колаборац≥он≥стки, спогад про те, ¤к спогад стаЇ спогадом, про те, ¤к пручаЇтьс¤ душа та намагаЇтьс¤ не забути ≥ таки забуваЇ, про те, ¤к ми коханн¤м забуваЇмо тих, кого любимо.
спливаЇ день, наближаючись до ноч≥, кр≥зь контури х≥рос≥ми проступаЇ французьке м≥сто невер, њњ м≥сто, де вона коханн¤м померла ≥ народилас¤, щоб пот≥м в ¤пон≥њ знайти чолов≥ка, в котрому помре њњ вже померле коханн¤, коханн¤, котре втрачаЇ пам'¤ть, ¤к втрачаЇ пам'¤ть вона над т≥лом застреленого н≥мц¤, коли найб≥льшим болем через роки потому стаЇ б≥ль в≥д усв≥домленн¤ того, що вона, дивл¤чись на те, ¤к в≥н помираЇ, не пам'¤таЇ момент смерт≥, через що змушена вмирати знову ≥ знову, вмирати, ≥ народитис¤ в чолов≥ков≥, котрого нагородить ≥м'¤м найб≥льшого болю Ч х≥рос≥мою, а в≥н спробуЇ в≥дродити њњ минуле та њњ щаст¤, назвавши њњ Ч невер.
золота пальмова г≥лка каннського к≥нофестивалю 1959 року та в≥дзнака ф≥пресс≥.
