–ежисер √одфр≥ –едж≥о в далекому 1983 роц≥ зн¤в абсолютно божев≥льний та неймов≥рний за побудовою ф≥льм Д о¤н≥скац≥Ф ( koyaanisqatsi ) Ч житт¤, що втратило р≥вновагу.
∆одного слова не супроводжуЇ саундртек, в котрому окр≥м музики Ї т≥льки мантра або ж на мантру под≥бне проголошенн¤ слова Дко¤н≥скац≥Ф. ¬≥зуальний р¤д Ч це втрата р≥вноваги не т≥льки в зображуван≥й природ≥, котра в≥д реальних, натуральних форм мандруЇ до втрати св≥домост≥ та руйнац≥њ, але також ≥ втрата св≥домост≥ самого гл¤дача, котрий, призвичаЇний до сюжет≥в, не у¤вл¤Ї соб≥, що ж робити з картиною, котра ледве зм≥нюЇтьс¤ прот¤гом тривалого часу. « особливою гостротою в≥дчуваЇтьс¤ руйнуванн¤ реального темпу природи, реч≥ зм≥нюютьс¤, не встигнувши стати усв≥домленими та побаченими.
ƒивитис¤ не означаЇ бачити: автор виходить з думки, що людина сл≥пне прот¤гом еволюц≥њ; створюючи навколо себе Ддругу природуФ, вона забуваЇ про реальн≥сть, намагаючись покращити все навколо себе, але завжди терпить ф≥аско. “ому житт¤, що втрачаЇ р≥вновагу, не житт¤, котре знаЇмо по паспорту чи в≥д народженн¤ та до смерт≥: житт¤, котре нев≥дворотне самим фактом ≥снуванн¤, незалежно в≥д того, знаЇмо ми про нього чи н≥. “и не станеш ≥ншим ≥ не зм≥нних незм≥нних речей лише тим, що не хочеш њх бачити такими, ¤к вони Ї. ѕрирода набагато байдуж≥ша до людини, н≥ж та соб≥ може у¤вити. ѕо сут≥. Ћюдини ¤к такоњ ≥ немаЇ, вона Ч це пил, необх≥дний продукт ≥снуванн¤ цього св≥ту, тому ≥ проходить, не лишаючи по соб≥ н≥чого.
Ћюдина мандруЇ, стаючи блукальцем ≥ з неймов≥рною гостротою в≥дчуваючи свою самотн≥сть та дисгармон≥йн≥сть посеред величноњ природи, ¤к≥й Ч байдуже, чи Ї ти, чи тебе немаЇ. ™ неймов≥рне диво сходженн¤ та заходу м≥с¤ц¤, Ї неповторна метаморфоза стих≥й, коли хмара може стати потоком вод, а води Ч перетворитис¤ на п≥р'њнки марева над водою. ћи йдемо, не лишаючи сл≥ду, а все, що маЇ значенн¤ Ч це лише сх≥д та зах≥д сонц¤, це пори року та досконал≥сть бутт¤, де ми Ч н≥що.
ƒе ти зупинишс¤? ѕитаЇмо себе, не маЇмо в≥дпов≥д≥, перебираЇмо найнеймов≥рн≥ш≥ та найнереальн≥ш≥ вар≥анти, але спин¤Їмос¤ там, де ≥ завжди, в земл≥, повертаючись до нењ пилом та перетворюючись на стих≥њ. Ќ≥що не маЇ значенн¤. ¬арто т≥льки гл¤нути на природу, њњ самодостатн≥сть ≥ знати: тебе Ч немаЇ. ≤ це прекрасно, бо Ї реч≥, котр≥ поза модою, уподобанн¤ми, бажанн¤ми. Ќев≥дворотн≥сть смерт≥. Ѕайдуж≥сть в≥чност≥. ∆итт¤ хмар. Ѕезмежн≥сть вод. оловорот житт¤. оловорот смерт≥. оловорот. оло. –ух. “очка. Ѕутт¤.
