” статт≥ анал≥зуЇтьс¤ проблема нац≥онального ¤к сп≥вв≥дношенн¤ елемент≥в приналежност≥ до сп≥льноти, а також проблематичн≥сть визначенн¤ критер≥њв нац≥онального. –озгл¤даЇтьс¤ гетерогенн≥сть тлумачень нац≥онального та перетворенн¤ нац≥ональноњ ≥дентичност≥ на стратег≥чну гру знак≥в.
лючов≥ пон¤тт¤: нац≥ональне, мова, виробництво, обм≥н, ун≥ф≥кац≥¤, стандартизац≥¤, гетерогенн≥сть, стереотип, у¤вне.
ѕокликаючись на арла ћаркса, ∆≥ль ƒельоз формулюЇ розум≥нн¤ ≥стор≥њ у св≥тл≥ кап≥тал≥зму: Д—початку всезагальна ≥стор≥¤ Ї ≥стор≥¤ випадковостей, а не необх≥дност≥, переривчастост≥ ≥ меж, а не безперервност≥. ѕотр≥бний великий випадок, дивовижна зустр≥ч, ¤ка ц≥лком могла в≥дбуватис¤ ≥ в ≥ншому м≥сц≥, ≥ ран≥ше або н≥коли не в≥дбуватис¤, через що потоки уникають кодуванн¤ й, уникаючи його, не створюють нову кап≥тал≥стичну машину, визначувану ¤к кап≥тал≥стичний соц≥ум: скаж≥мо, зустр≥ч м≥ж приватною власн≥стю та ринковим виробництвомФ[1]. ƒумка, котра на перший погл¤д не маЇ пр¤мого в≥дношенн¤ до питанн¤ про нац≥ональн≥сть ¤к параметр ≥дентичност≥, Ї тим не менш пунктом з≥ткненн¤ стратег≥й реал≥зац≥њ власного самоствердженн¤, що особливо пом≥тно у нашому сусп≥льств≥, котре в особливо посилен≥й та синдромн≥й форм≥ Ї державою слова.
ƒержава ¤к формац≥¤ з акцентованим нац≥ональним елементом не може ≥снувати за розпорошеност≥ й несистематизованост≥ внутр≥шн≥х елемент≥в, вона вимагаЇ стаб≥л≥зац≥њ, в≥днайденн¤ основи, котра може забезпечити пост≥йне неперервне розгортанн¤, тому по¤ва виробничого сусп≥льства, зародженн¤ кап≥тал≥стичного ладу ¤к н≥що ≥нше п≥дтримуЇ розвиток нац≥ональноњ проблематики ¤к додаткового продукту виробництва, виробництва не лише промислового, але й вербального, в≥д нього абсолютно нев≥дд≥льного, бо посиленн¤ та виформуванн¤ специф≥чноњ рол≥ слова стало можливим лише за зм≥ни сусп≥льства та орган≥зац≥њ доступност≥ слова, неприхованого ел≥тарн≥стю використанн¤. ѕереход¤чи з категор≥њ деф≥циту в площину щоденного споживанн¤, слово стаЇ продуктом першочерговоњ необх≥дност≥, виробництво ¤кого вже не несе в соб≥ сл≥ди великих витрат, Ч воно дор≥внюЇ сказаному, а тому дешевшаЇ ≥ викидаЇтьс¤ на ринок у велик≥й к≥лькост≥, а ц≥на на нього в≥дпов≥дно падаЇ. Ќац≥ональне ж у першу чергу пом≥щуЇтьс¤ в сферу словесного, найб≥льш ун≥ф≥кованого, демократичного та профанного; слова не вимагають витрат, а тому у сфер≥ сл≥в найлегше реал≥зовувати пол≥тику нац≥њ та нац≥онального, того, що за визначенн¤м не виходить за меж≥ сл≥в, повна в≥дпов≥дн≥сть зм≥сту ≥ форми.
ўе починаючи з ’≤’ стол≥тт¤ спроби окресленн¤ феномену нац≥онального наштовхувались на нев≥дпов≥дн≥сть ≥ррац≥онального зм≥сту його лог≥чним мовленнЇвим конструкц≥¤м. ÷≥лком зрозум≥ло, що мова ¤к ун≥версальний спос≥б передач≥ думки та ≥нструмент комун≥кац≥њ усв≥домлювалас¤ ¤к свого роду панаце¤, за допомогою ¤коњ можна загнуздати дикого демона, проте коли спроби формулюванн¤ наштовхнулис¤ на його повну непроникн≥сть, залишалос¤ лише в≥дмовитис¤ в≥д самого предмету, щоб позбавитис¤ проблеми, що власне ≥ було зроблено, оск≥льки висловлюванн¤ на кшталт УЌац≥¤ - це ¤кийсь ѕротей, ¤кий умить вислизаЇ у нас з-п≥д рук, ¤к т≥льки ми хочемо його схопити, ≥ ¤кий все ж таки продовжуЇ ≥снувати й справл¤ти на нас могутн≥й впливФ ( . аутський), Уя приходжу до висновку, що не можливо дати жодного наукового визначенн¤ нац≥њФ(√. —етон-¬отсон), УЌац≥ю неможливо точно ви¤вити та визначитиФ (≈.√. арр), УЌац≥¤ наст≥льки складна за формою та зм≥стом ≥ наст≥льки р≥зноман≥тна в час≥ ≥ простор≥, що н≥коли й н≥кому не вдаЇтьс¤ дати визначенн¤, ¤ке не буде заплутаним ≥ незрозум≥лимФ (ј. ∆еннер), УЕ вс≥ спроби рац≥онального визначенн¤ нац≥ональност≥ ведуть до невдачФ, бо Ун≥ раса, н≥ територ≥¤, н≥ мова, н≥ рел≥г≥¤ не Ї ознаками, котр≥ визначають нац≥ональн≥сть, хоча вс≥ грають ту чи ≥ншу роль в њњ визначенн≥Ф, УЌац≥ональн≥сть Ч таЇмнича, м≥стична, ≥ррац≥ональнаЕФ (Ќ. Ѕерд¤Їв) не по¤снюють абсолютно н≥чого, а належать до стил≥стичних ф≥гур та авторськоњ ман≥фестац≥њ . ƒеф≥н≥ц≥¤ за допомогою ДнеФ не додаЇ позитивност≥, а змушуЇ кружл¤ти у царин≥ ≤ншого, визначенн¤ котрого можливо лише знову-таки через я. [2]
ѕон¤тт¤ нац≥онального на даному етап≥ не можна в≥днести до повн≥стю однозначних феномен≥в, оск≥льки ’’ стол≥тт¤ доклало достатньо зусиль, щоб надати йому амб≥валентного звучанн¤. Ќа це подв≥йне сприйн¤тт¤ вплинула не т≥льки ≤≤. св≥това в≥йна, але ≥ численн≥ соц≥альн≥ рухи в усьому св≥т≥. “радиц≥¤ ’≤’ стол≥тт¤ розвинула стереотипне сприйн¤тт¤ нац≥онального ¤к шл¤ху до визволенн¤ з обов'¤зковим позитивним ≥ндексом, шо не ц≥лком в≥дпов≥даЇ д≥йсност≥. ”крањнська нац≥ональна думка формувалас¤ в першу чергу на етнограф≥чно-л≥тературному базис≥, тому ведучу роль у формуванн≥ феномену нац≥онального з≥грала так звана Днародн≥стьФ, котра з плином часу отримала додатковоњ ≥ндексац≥њ у вигл¤д≥ Дпросв≥тиФ та зобов'¤зань ≥нтел≥генц≥њ перед народом. ”могл¤дн≥сть нац≥онального, перетвореного на дискус≥йну тему, в≥дсторонену в≥д чуттЇвого, стала причиною ≥ шл¤хом чим дал≥, тим б≥льшого абстрагуванн¤, невим≥рюваного у¤вного про нац≥ональну ≥дентичн≥сть.
Ќац≥ональне завжди з'¤вл¤Їтьс¤ у прив'¤зц≥ до ун≥ф≥кованого , що Ї лише одн≥Їю стороною сприйн¤тт¤. ћентальна несхож≥сть народ≥в асоц≥йована з нац≥ональним також повн≥стю не вичерпуЇ даного пон¤тт¤. ћи не можемо також говорити про те, що мартиролог культурних в≥дм≥нностей може окреслити побутуванн¤ нац≥онального. јпр≥орна незаперечн≥сть нац≥онального нев≥дд≥льна в≥д його неч≥ткост≥ та нетаксоном≥чност≥; це завжди в≥дм≥нне та те, що в≥дводитьс¤ шл¤хом диз'юнкц≥њ. “е описове, котре ≥снуЇ в рамц¤х кожноњ нац≥ональност≥, Цетнограф≥чний елемент, не визначальний щодо нац≥онального, проте сигнальний при контакт≥ з ним, Ї нар≥жним каменем, котрий не дозвол¤Ї сполучити розмањтт¤ думок, загально кажучи, в одному реченн≥, котре буде деф≥н≥ц≥Їю ≥, в≥дпов≥дно, критер≥Їм нац≥онального.
орпус етнограф≥чних украњнських опис≥в, котр≥ намагаютьс¤ окреслити парадигму зовн≥шнього вигл¤ду та ознак украњнського залишаЇтьс¤ парадигмою, з ¤коњ не виводитьс¤ жодного умовиводу та сп≥вв≥днесеноњ з ним позитивноњ деф≥н≥ц≥њ. ƒовге функц≥онуванн¤ украњнськоњ культури у неписемн≥й форм≥ дозвол¤Ї стверджувати втрату певного зр≥зу культури, фольклор не заповнюЇ цю прогалину Ч це стосуЇтьс¤ не ст≥льки духовноњ культури, ск≥льки матер≥альноњ, котра Ї на даному етап≥ тою ж самою консенсною формою у¤вного, котра ≥снуЇ на р≥вн≥ лег≥тимного: стандартизований вигл¤д житт¤ нац≥ональност≥ Ї нав'¤заним стереотипом про ÷ентральну ”крањну,
—тан, у ¤кому ’’≤ стол≥тт¤ отримало концепт нац≥онального, можна назвати гранично м≥фолог≥зованим та дифузним, почасти досить складно в≥дд≥лити його в≥д Д народност≥ Ф та Д державност≥ Ф, особливо у тому, що стосуЇтьс¤ в≥дчутт¤ украњнськоњ нац≥ональност≥. «агальносв≥това тенденц≥¤ в≥дшуковуванн¤ власного нац≥онального кор≥нн¤, вт≥лена в ™вроп≥ хоча б на приклад≥ Ќ≥меччини, де вже давно до загальних м≥сць належить фраза Bayern ist kein Deutschland [3] , а Franken ist kein Bayern [4] Ї суто лог≥чним процесом подальшого розр≥зненн¤. ћожна власне стверд жувати, що б≥льш≥сть Ївропейських держав давно започаткували та продовжують своЇ нац≥онально-державне житт¤, перейшовши з аграрного у промисловий, а з промислового Ч в ≥нформац≥йний етап свого розвитку. ÷ей останн≥й Ч ≥нформац≥йний Ч етап тепер часто називають Дситуац≥Їю постмодернуФ, що не зм≥нюЇ сут≥ визначенн¤, але вносить б≥льше непорозум≥нь, а основними њњ характеристиками в нац≥ональному план≥ Ї Дпрол≥ферац≥¤Ф, Дгетероген≥зац≥¤Ф етнонац≥ональних сп≥льнот, що випливаЇ з кризи ун≥версал≥стського Двеликого наративу Ф так званого ДћодернуФ. ¬ результат≥ маЇ утворитис¤ гетерогенний ДмультиверсумФ. ћультиверсал≥зм та ≥деал≥стичн≥ прагненн¤ у збереженн≥ нац≥ональних в≥дм≥нностей наштовхуютьс¤ на великий випадок, зб≥г, котрий зумовив можлив≥сть взагал≥ подальшого розвитку.
√етерогенн≥сть, постмодерн≥сть Ч ц≥ прекрасн≥ формулюванн¤ не зм≥нюють сут≥ процесу, котрим породжен≥, котрим зумовлен≥ та лег≥тим≥зован≥, Ч виробництво. ¬≥д промислового виробництва до виробництва ≥ноформац≥йного та стратег≥чного, в≥д сировини до знаку Ч рух наповненн¤ ринку не припин¤Їтьс¤, а саме ринков≥ стосунки зумовлюють наше житт¤, можна в≥дсторонюватис¤ в≥д них, але уникненн¤ вже неможливе, продаж Ц куп≥вл¤ в≥дбуваютьс¤ не т≥льки у форм≥ грошей, власне, не ст≥льки у форм≥ грошей, ск≥льки ¤к знаковий бартер, причому законом≥рност≥ та сп≥вв≥дношенн¤ ц≥н ≥ вартостей порушен≥, що породжуЇ повну неекв≥валентн≥сть, свого часу проанал≥зовану ∆. Ѕодр≥¤ром [5]. ƒана неекв≥валентн≥сть стосуЇтьс¤ не т≥льки матер≥альних продукт≥в, але ≥ ≥нтелектуальноњ власност≥, ≥деальних концепт≥в, поширених ¤к сертиф≥кована продукц≥¤ та придатних до продажу з отриманн¤м подальшого зиску. Ќац≥ональн≥сть у цьому контекст≥ виходить на поверхню, стаЇ площинним та поверхневим ¤вищем, освоЇнн¤ ¤кого можливе за набутт¤ зовн≥шн≥х ознак; сем≥отика нац≥онального залежить у даному випадку в≥д стратег≥њ читанн¤, залежить в≥д акцент≥в моди, вим≥рюваноњ грошовим екв≥валентом (без збереженн¤ рел¤ц≥њ продукт Ц ц≥на).
онстатац≥¤ в≥дм≥нностей у тому, що стосуЇтьс¤ ”крањни залишилас¤ на м≥сц≥ географ≥чно-пол≥тичних стереотип≥в Д«ах≥дФ та Д—х≥дФ, Дѕравобережж¤Ф та ДЋ≥вобережж¤Ф; родзинкою ж може слугувати м≥фолог≥зуючий внесок ё.јндруховича з його Дƒезор≥Їнтац≥Їю на м≥сцевост≥Ф. Ќаповнен≥сть вищезгаданих концепт≥в зростаЇ, вони включають вже не просто ментальн≥ в≥дм≥нност≥, а географ≥ю з ус≥ма компонентами ¤к то пол≥тика, промислов≥сть, традиц≥¤, культурний спадок (нав≥ть у форм≥ мартиролога, јндрухович Ч неоц≥ненний тут у ¤кост≥ ≥люстрац≥њ). —тереотипи право- та л≥вобережност≥ активно п≥дтримуютьс¤ та розвиваютьс¤ в основному через тавтолог≥чне повторенн¤ та наново-в≥дкриванн¤ ≥сторичного минулого, сх≥дн¤ки Ч ћосква, зах≥дн¤ки Ч ѕольща (останн≥м часом додаЇтьс¤ д≥аспора). «розум≥ло, що в основ≥ даного розпод≥бненн¤ лежить не конструктивний критер≥й, а той же самий принцип ДнеФ, котрий не в≥др≥зн¤Їтьс¤ продуктивн≥стю.
—укупн≥сть культуротворчих елемент≥в, до ¤ких можна в≥днести Дпол≥тикуФ, ДмузикуФ, ДњжуФ, Дод¤гФ, Дл≥тературуФ з означенн¤м Днац≥ональнийФ, ≥снують на даний момент у позиц≥њ занедбаноњ описовост≥ та ¤к Дбал¤ди ≥ расказиФ, ¤к зр≥зи стан≥в, певною м≥рою покликан≥ створити враженн¤ континуальност≥ та неперервноњ ≥ часом перерваноњ традиц≥њ. “радиц≥¤ ¤к механ≥зм незм≥нност≥, стаб≥льност≥ та консервативност≥ не допускаЇ виникнен¤ в≥дм≥нностей, не дозвол¤Ї плюрал≥зувати ¤кимось чину на¤вну констел¤ц≥ю елемент≥в, чим перетворюЇ себе на блок знак≥в, в≥д самого початку приречених на скн≥нн¤ та нерепродуктивних за визначенн¤м.
Ќа даний момент ми можемо сказати, що полем≥ка про нац≥ональне маЇ вигл¤д іерменевтичноњ гри, де ≥стина прихована шарами Днев≥рногоФ, кр≥зь ¤к≥ майже неможливо пробитис¤. ћол≥нн¤ на ≥дол≥в минулого, над≥лених правом з глибини часу оц≥нювати в≥рн≥сть та правильн≥сть д≥й сучасного, в≥дбираЇ саму можлив≥сть незалежноњ самост≥йноњ думки, Ч у сфер≥ ≥деальноњ нац≥ональност≥, дос¤гненн¤ та п≥дтриманн¤ ¤коњ Ї постульованим ≥деалом держави. « ≥ншого боку ми не забуваЇмо говорити про Дваловий нац≥ональний продуктФ, а це додатково створюЇ непорозум≥нн¤, нац≥¤, ви¤вл¤Їтьс¤, може бути також виразником ≥ншого, не лише ≥деал≥зованих у¤влень про спос≥б св≥тогл¤ду, що п≥дтверджуЇ ще раз гетерогенн≥сть концепту нац≥онального ¤к знакового комплексу, неприступного одн≥й стратег≥њ читанн¤.
–ух в≥д промислового до ≥нформац≥йного сусп≥льства Ч це завжди ≥ пост≥йно мисленн¤ сусп≥льства у двох аспектах: речному та динам≥чному, причому динам≥ка не передбачаЇ затримки й Дос≥данн¤Ф в речах. ћатер≥альне Ч це лише частков≥ випадки реал≥зац≥њ у матер≥ал≥, у той час коли рух Ч це в≥дсуванн¤ й в≥др≥зненн¤ того, що може бути заф≥ксоване (записане).
¬≥д √офманстал¤ [6] через ¬≥тіенштайна [7] до ƒерр≥да & Co мова чим дал≥, тим б≥льше в≥ддал¤Їтьс¤ в≥д суб'Їкта, не належить йому ≥ тим самим перекриваЇ можлив≥сть рефлекс≥њ ¤к реал≥зац≥њ та трансл¤ц≥њ власноњ ≥дентичност≥, не лише антрополог≥чноњ, але й культурноњ та нац≥ональноњ. ≤снуванн¤ людини ¤к ≥стоти псих≥чноњ вимагаЇ комун≥кац≥њ з ≤ншим та собою ¤к ≤ншим, що Ї шл¤хом самовизначенн¤ (у найширшому розум≥нн≥ цього слова), вона ж в≥дбуваЇтьс¤ лише шл¤хом застосуванн¤ сумн≥вноњ мови. «розум≥ло, що ≤≤. половина ’’ стор≥чч¤ стала часом пов≥льного згасанн¤ в≥ри в ≥снуванн¤ людини ¤к такоњ та п≥двела до меж≥ екзистенц≥ального сумн≥ву та кризи, коли Їдине, на що можна спертис¤ Ч це ≥люзорн≥сть власноњ присутност≥. ” так≥й ситуац≥њ жодна нац≥ональна кухн¤ чи пол≥тика нездатна створити ту точку, оперт¤ на ¤ку може зрушити св≥т.
”св≥домленн¤ нац≥ональност≥ ¤к народност≥ наповнюЇ житт¤ речами ужиткового характеру в≥д постол≥в до ритуал≥в похованн¤, що Ї лише на¤вн≥стю статичних констел¤ц≥й, котр≥ не допускають порожнеч≥ у простор≥. Ќац≥ональн≥сть ¤к державн≥сть створюЇ еп≥чну картину минулого ≥ заколисуючий ритм тривкост≥, без ¤коњ н≥бито неможливе в≥дчутт¤ ≥ присутн≥сть ДтеперФ ≥ Дпот≥мФ, але вона не гарантуЇ безсумн≥вн≥сть спадковост≥ житт¤, закон post hoc ergo propter hoc [8] у дан≥й ситуац≥њ ви¤вл¤Ї своЇ безсилл¤.
—кладаЇтьс¤ враженн¤, що з плином часу нац≥ональн≥сть втратила образ-рух та образ-час, котр≥ створювали кордони нац≥онального не ув'¤знюючи його, а дозвол¤ючи зд≥йснювати пост≥йне в≥др≥знюванн¤ себе в≥д ≥нших, ≥ це сталос¤ тод≥, коли постановка питанн¤ зм≥нилас¤ з Д¤к вигл¤даЇ?Ф (категорично постулюючи ДЇ!Ф) на Дщо це Ї таке?Ф (з наголосом на ДЇФ ¤к знак амб≥валентного ≥снуванн¤-сумн≥ву).
” ц≥й точц≥ м≥ркувань можна було б зробити лог≥чний перех≥д до питанн¤ про мову ¤к останн≥й оплот нац≥ональност≥, але суттЇво такий розворот н≥чого не вир≥шуЇ, коли питанн¤ про мову вже не Ї питанн¤м про ≥снуванн¤ держави, будучи питанн¤м позитивно вир≥шеним. —кладн≥сть тепер≥шнього моменту ще й у нестаб≥льност≥ будь-¤ких вид≥в ф≥ксац≥њ, в першу чергу на письм≥. ’’ стол≥тт¤ посл≥довно вироблювало недов≥ру до мови, прив≥вши до тотального сумн≥ву у мовленн≥, через що кожне м≥ркуванн¤ сприймаЇтьс¤ апр≥орно ¤к сумн≥вне та приступне дл¤ п≥ддаванн¤ тотальн≥й критиц≥. ѕисьмо зраджуЇ читача ще й у тому, що в≥дсутн¤ будь-¤ка певн≥сть стосовно написаного украњнською мовою, по-перше, суто ≥нформац≥йно, джерела ≥нформац≥ю втратили статус незаперечност≥, в≥дсутн≥ критер≥њ ≥стинност≥, можлив≥сть плюрал≥стичного висловленн¤ неконтрольованих р≥зноспр¤мованих думок унеможливлюЇ визначенн¤ ≥стинност≥ чи правильност≥; по-друге ж в≥дсутн≥сть самоњ мови ¤к л≥тературного ≥нвар≥анту не даЇ можливост≥ звести на цьому фундамент≥ б≥льш-менш прийн¤тну надбудову, тривалий ≥ незавершуваний процес виробленн¤ чергового правопису затримуЇ розвиток мови та виробл¤Ї недов≥ру до нењ ¤к до способу передач≥ думки, ¤к зм≥стовно, так ≥ з точки зору коректност≥ вислову.
”суненн¤ рад¤нського стандарту украњнськоњ мови, базованоњ на ще б≥льш стандартизованому образ≥ украњнськоњ л≥тератури, створило мовленнЇвий колапс, котрий задаЇтьс¤ ¤к м≥н≥мум двома векторами: плюрал≥змом мовленнЇвих стандарт≥в та авторитаризмом успадкованоњ Дцнотливост≥Ф мови, Ч це стосуЇтьс¤ в основному не лише лексичноњ Днезайманост≥Ф, а скор≥ше механ≥зм≥в будуванн¤ ДдозволенихФ словосполучень та речень, тих стил≥стичних кайдан≥в, котр≥ ще довго будуть переборюватись, ≥ нев≥домо, чи будуть переможен≥. ѕоз≥рна Дпрозор≥стьФ мови Ї призвичаЇнн¤м будувати у межах, непорушних за традиц≥Їю та приписом. онсервативн≥сть мови у даному випадку в≥дпов≥даЇ нормам нац≥онального, з котрим сп≥вв≥дноситьс¤ мова, елементи ¤коњ в≥дпов≥дають елементам нац≥онального ≥ структура ¤коњ Ї власне структурою нац≥ональност≥.
¬≥дпов≥дн≥сть ¤к строга диз'юнкц≥¤ в≥дкидаЇ можливост≥ вар≥ант≥в, вимагаючи ≥нвар≥анту, тому власне нац≥ональн≥сть не може бути можливою на даному етап≥, коли мова не в≥дпов≥даЇ соб≥, втративши власну ≥дентичн≥сть, що т¤гне за собою втрату мови суб'Їктом.
¬трата мови може розум≥тис¤ ¤к втрата аспекту нац≥онального, але не його сутност≥ (д≥аспора, втративши зв'¤зок з сучасною украњнською мовою та залишившись на р≥вн≥ Sprachkonserve [9] , все ж не перестала бути репрезентантом украњнськоњ нац≥ональност≥). јле б≥льш лог≥чним на нашу думку буде твердженн¤ про винн≥сть самоњ мови перед обличч¤м нац≥онального. «ам≥сть того, щоб стати продуктивним джерелом нац≥онального, ¤к вона, наприклад, Ї у отл¤ревського, не потребуючи коментар¤, але продукуючи загадку ≥ динам≥ку в≥чного перетворенн¤ людського на нац≥ональне, мова заглибилас¤ у пошук власного об≥йст¤ ≥ по¤сненн¤ зрозум≥лого, тавтолог≥зуючи зм≥ст ≥ форму, що спричинило зростанн¤ двозначностей та розб≥жних тлумачень, а в результат≥ Ч репродукц≥¤ порожн≥х оболонок, нездатних н≥ створити рух, н≥ час, в ¤кому даний рух був би можливим, Ч лише прост≥р умогл¤дного у¤вного, з котрого вив≥трилос¤ ДсерцеФ ¤к центр св≥тов≥дчутт¤ украњнц¤.
—ковородин≥вське ДсерцеФ перетворювало св≥т у св≥тл≥ св≥тогл¤д на центровану структуру, позбавлену по¤снень того, що Ї власне нац≥ональне, феноменальне знаходилос¤ на кордон≥ образу та в≥дчутт¤; так само ¤к ¤понцев≥ не потр≥бно по¤снювати, чому найпрекрасн≥шою Ї картина вишн≥, ¤ка цв≥те на схил≥ ‘удз≥, серце виводило душевн≥ смути на р≥вень ≥деального розум≥нн¤, котре знаходилос¤ поза межами сл≥в. ”крањнська мова ¤к пор≥вн¤но молода дозвол¤Ї соб≥ говорити на р≥вн≥ походженн¤ сл≥в, на р≥вн≥ асоц≥ац≥њ та в≥дсутност≥ лог≥чного зв'¤зку, вона ще не потребуЇ коментар¤ та розгорнутоњ рефлекс≥њ стосовно сказаного, проте коментар був доданий та породив традиц≥ю власноњ репродукц≥њ та по¤сненн¤, котрим ≥нтел≥генц≥¤ намагалас¤ наблизити себе до народу, в≥ддал¤ючи все дал≥ ≥ дал≥.
ќбертанн¤ проблеми нац≥онального ¤к способу ≥дентиф≥кац≥њ через мову прот¤гом тривалого часу вигл¤дало лог≥чним Ч до певноњ меж≥, але прих≥д славнозв≥сного ДпостмодернуФ сплутав карти, ≥ ми не можемо б≥льш спиратис¤ на мову, коли одночасно у простор≥ колективного св≥домого ≥дентиф≥кац≥¤ украњнськоњ мови охоплюЇ прост≥р л≥тератури, Ч таку т¤гл≥сть, де лег≥тим≥зуЇтьс¤ висловлюванн¤ ¤к спос≥б говорити так ≥ таким чином дл¤ кожноњ особи, Ч промови президента та численних public persons, чињ студ≥њ украњнськоњ мови, м'¤ко кажучи, сумн≥вн≥; виступи представник≥в д≥аспори, котр≥ розмивають меж≥ мови, викликаючи сумн≥в у правильност≥ кожного слова, Ч не у самих мовц≥в, а, скор≥ше, у слухач≥в; сп≥в, де п≥дноситьс¤ суржик, котрий по сут≥ Ї койне базару, поки що невикор≥нимого з нашоњ св≥домост≥, а також славнозв≥сний проект Д„орнобривц≥Ф (д¤ка гурту ДThe ¬йоФ та недовченому вихованцю ѕолтавського державного педагог≥чного ≥нституту ≥мен≥ ¬.√. ороленка ћирославу увалд≥ну, котрий вперше поЇднав у соб≥ гримучу сполуку темноњ шк≥ри та украњнськоњ мови), за допомогою ¤кого у вельми дотепн≥й балаганн≥й манер≥ трощитьс¤ стереотип украњнського та зд≥йснюЇтьс¤ апел¤ц≥¤ до глибинних пласт≥в п≥дсв≥домого, котр≥ до питанн¤ нац≥ональност≥ ¤к такоњ не мають н≥¤кого в≥дношенн¤.
Ќац≥ональне вже не Ї фактом безсумн≥вноњ дов≥ри, оск≥льки воно в≥д початку рефлексивного обстеженн¤ занурене у мовний контекст, а в≥н не дозвол¤Ї розк≥ш дов≥ри ≥ в≥ри, Ч лише сумн≥в. “ому зараз ¤к н≥коли нац≥ональне в ”крањн≥ п≥д загрозою знищенн¤ нашими ж силами Ч в≥д 1990 року проголошений безл≥к промов про значенн¤, в≥дродженн¤ ≥ пор¤туванн¤ нац≥онального в≥дчутт¤ та нац≥ональних традиц≥й Ч просп≥ваний безк≥нечний Дв≥рш на жалостний погребФ нац≥ональност≥ Ч разом з копанн¤м глибокоњ могили дл¤ нењ. ћи на пороз≥ створенн¤ пригребиць ≥з нежиттЇздатних частин Днародност≥Ф, позбавлених внутр≥шньоњ в≥тальност≥ ¤к руху, котр≥ неспроможн≥ утримати триванн¤ та збереженн¤ нашоњ в≥дм≥нност≥ та подальшого дистанц≥юванн¤ в≥д ≥нших не менш у¤вних нац≥ональностей. «айв≥сть нац≥ональноњ ≥дентичност≥ в умовах виробництва нев≥дд≥льна в≥д њњ неминучост≥, нац≥ональне у вигл¤д≥ держави, продукту, гордост≥, етнограф≥њ виникаЇ ¤к реакц≥¤, ¤к додатковий бонус, ¤к дице¤ ≥снуванн¤, котра створюЇ додатков≥ робоч≥ м≥сц¤ ≥ де ≥нтел≥генц≥¤ знаходить спос≥б прожитт¤, перетворюючись частково на категор≥ю профес≥йних нац≥онал≥ст≥в Ч профес≥йних патр≥от≥в, суть ¤ких Ч та ж сама що й у professional widow: отриманн¤ зиску та утриманн¤ стану коливанн¤ проблематики нац≥онального м≥ж актуальн≥стю та забутт¤м, у т≥й сут≥нков≥й зон≥ нап≥в≥снуванн¤, де робл¤тьс¤ грош≥ з сумн≥в≥в ≥ над≥й.
ѕроголошенн¤ плюрал≥стичноњ демократ≥њ та заклинанн¤ дух≥в минулого в образ≥ то √рушевського, то ћазепи, то ѕолуботка, створенн¤ нового канону нац≥ональних героњв внесло диференц≥ац≥ю в проблему нац≥онального взагал≥ та нац≥ональноњ ≥дентичност≥ власне, коли визначенн¤ Дсубстанц≥њФ зам≥нилос¤ необх≥дн≥стю засв≥дчувати приналежн≥сть без розум≥нн¤ сутност≥, коли мартиролог зам≥нюЇ собою есенц≥ю ≥ дозвол¤Ї симул¤ц≥ю патр≥отизму в першу чергу, а нац≥ональност≥ в другу. ѕерспектива нац≥ональноњ ≥дентичност≥ Ч це стратег≥¤ застосуванн¤, елемент обм≥ну та продажу, ос≥данн¤ ≥дењ в речах, придатних на реал≥зац≥ю в залежност≥ в≥д попиту, котрий випливаЇ з реклами, котра, ¤к в≥домо, руш≥й прогресу.
