¬ище за¤влена дл¤ обговоренн¤ тема несена соб≥ сл≥ди б≥нарноњ опозиц≥њ, характерноњ дл¤ пер≥оду Ук≥нц¤ св≥туФ Ч такий спос≥б апокал≥птичного св≥тосприйн¤тт¤ характерний дл¤ межових пер≥од≥в в ≥стор≥њ людства, коли культурно та хронолог≥чно постаЇ образ кордону, меж≥, обриву, конечност≥ та початку нев≥домост≥: под≥бний стан цив≥л≥зац≥¤ переживала вже неодноразово ≥ щоразу це супроводжувалос¤ в≥з≥¤ми невир≥шуваних суперечностей. —уперечностей у першу чергу культурного характеру, саме у так≥ пер≥оди про¤вл¤Їтьс¤ прихована людська натура, виноситьс¤ на поз≥р та стаЇ предметом рефлекс≥њ Ч варто згадати хоча б посиленн¤ Їврейського питанн¤ наприк≥нц≥ ’≤’ Ч на початку ’’ стол≥тт¤ в –ос≥њ чи по¤ву постат≥ ќтто ¬айн≥нгера в австр≥йськ≥й ф≥лософ≥њ, з його однозначно вир≥шуваним питанн¤м про те, що Уж≥нка Ї н≥щоФ та поЇднанн¤м в одному акт≥ мисленн¤ дол≥ Їврейства, ж≥нки та бутт¤, що св≥дчить про неаби¤ку стурбован≥сть у питанн≥ екзистенц≥њ людини, про в≥дчутт¤ загрози та порушенн¤ одв≥чних кордон≥в, котр≥ потребують захисту.
УѕостмодернФ ¤к один з робочих у даному контекст≥ терм≥н≥в, покликаний створити одну з позиц≥й у протиставленн≥, скор≥ше викликаЇ недов≥ру та сумн≥в у власн≥й доц≥льност≥, ан≥ж дозвол¤Ї встановити один з апофеоз≥в, противагою ¤кому буде концепт Унац≥ональногоФ, Ч площина т¤глост≥ м≥ж ними скор≥ш сумн≥вна, н≥ж беззаперечна, особливо враховуючи те, що використанн¤ дериванта УпостмодернФ у найр≥зноман≥тн≥ших в≥дтв≥рних формах належить останн≥м часом до стил≥стичноњ ф≥гури, ан≥ж до показника науковоњ коректност≥. як терм≥н чим дал≥, тим б≥льш постмодерн зближуЇтьс¤ з пон¤тт¤м реал≥зму у тому значенн≥, в ¤кому його використовувала л≥тературна критика прот¤гом ’≤’ - ’’ стол≥ть, Ч це дивовижний зв≥р з багатьма лапами та пащеками, невловимий Їдинор≥г, про котрого ус≥ говор¤ть, та ¤кого н≥хто не бачив. –еал≥зм з багатьма його теч≥¤ми та школами стаЇ потроху зразком, за ¤ким розвиваЇтьс¤ дол¤ постмодерну, котрий Узавжди ≥ншийФ не т≥льки дл¤ тлумач≥в, але ≥ дл¤ самого себе.
онцепт Унац≥ональногоФ на противагу до постмодерна апелюЇ у першу чергу до категор≥й моральност≥ та персонального вибору людини, у другу чергу Ч до ≥деолог≥чноњ сфери побутуванн¤ суб'Їкта: певною м≥рою в≥н належить до площини у¤вного, де формуЇтьс¤ символ≥чне т≥ло нац≥њ ≥ де стаЇ можливим оперуванн¤ знаками приналежност≥ та керуванн¤. “ак, наприклад, можна згадати чудовний фантазм про 10 запов≥дей св≥домого украњнц¤, поширений на початку дев'¤ностих рок≥в, тепер, на щаст¤, призабутий та не актуальний Ч тут ми маЇмо справу з системою припис≥в та фантаз≥й, котр≥ одним боком обернен≥ до почутт¤ г≥дност≥ суб'Їкта, одночасно прив'¤зуючи його до б≥бл≥йних запов≥дей, а ≥ншим боком обернен≥ до механ≥ки сегрегативност≥ у сусп≥льств≥ та можуть слугувати ¤к техн≥ка в≥дбору життЇ- та нежиттЇздатних елемент≥в.
Ќеодноразово прот¤гом останн≥х двох дес¤тил≥ть не т≥льки у заруб≥жних джерелах, але ≥ у в≥тчизн¤них мусувалас¤ тема про п≥днесенн¤ нац≥онального ¤к реакц≥ю на пер≥оди тотал≥тарност≥ Ч найб≥льшою м≥рою це стосуЇтьс¤ малих нац≥й та крањн, належних до перифер≥й великих ≥мпер≥й, Ч не маЇ значенн¤, чи це колишн≥ крњни-колон≥њ јнгл≥њ чи ‘ранц≥њ, а чи республ≥ки колишнього –ад¤нського —оюзу. онстатац≥¤ роз-тотал≥таризац≥њ належить до загальних м≥сць уваги ф≥лософськоњ та есењстичноњ думки, у чому немаЇ н≥¤коњ претенз≥≥ на ориг≥нальн≥сть чи вини перед чистотою дискурсу. —ама така постановка проблеми н≥чим не в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д колишн≥х б≥нарних опозиц≥й Уƒобро—«лоФ, Угарний—поганийФ, закр≥плених чи не у ман≥хейств≥.
Ќа приклад ”крањни можемо з певн≥стю констатувати розвиток концепту нац≥онального не ¤к ≥сторичноњ величини, не ¤к хронолог≥чно-культурного комплексу, а скор≥ш ¤к фантазму пол≥тичних сил стосовно образу минулого та можливостей його поверненн¤ у площину сучасност≥; нац≥ональн≥сть з ус≥ма њњ атрибутами Ї лише грою елемент≥в у¤вного, в≥льним обм≥ном компонент≥в усередин≥ нього. ѕроцес м≥фотворенн¤ нац≥онального з'¤вивс¤ не зараз, не в останн≥ дес¤ть рок≥в Ч д¤кувати л≥тератур≥ ’≤’ стол≥тт¤, котра сама чи не найб≥льший м≥ф, ми маЇмо легендарний, ов≥¤ний м≥тичною героњкою св≥т УминувшиниФ, складений з загальних м≥сць загального користуванн¤, що вони успадковуютьс¤ чи не з≥ шк≥льноњ лави.
Ќе можна також не пом≥тити загальносв≥тового пожвавленн¤ ≥нтересу до нац≥ональних культур, ≥нтерес цей знаходитьс¤ п≥д великим впливом необх≥дност≥ екзотичного ≥ндексу Ч ми можемо говорити не про внутр≥шню потребу людей в≥днаходити власне (чи чуже) кор≥нн¤, а про такий розвиток ринкових стосунк≥в, при ¤кому особливост≥ житт¤, стиль, культура перв≥сних народ≥в перестаЇ бути обмеженою та власн≥стю даного народу, а включаЇтьс¤ у грошов≥ стосунки, стаЇ товаром дл¤ продажу, зворотн≥м боком грошей (саме так, а не навпаки). Ќаприклад, «ах≥дна ™вропа розвиваЇ ≥нфраструктуру магазинчик≥в, де продаютьс¤ екзотичн≥ товари, назви невибаглив≥, проте показов≥ Ујфриканський стиль житт¤Ф, У итайський стиль житт¤Ф ≥ т.д.
—тан постмодерност≥ передбачаЇ таку розстановку елемент≥в культури, при ¤к≥й еп≥стема ¤к поле репрезентац≥њ знанн¤ перетворюЇтьс¤ на м≥сце в≥льних цитац≥й, не поЇднаних н≥¤кими зобов'¤занн¤ми, ≥ пол≥тика (також у значенн≥ культури) перетворюЇтьс¤ на внутр≥шню лог≥ку стратег≥њ, причому н≥що не може бути заперечене, ус≥ елементи пов'¤зуютьс¤ сполучником У≥Ф. ј над усим плине площина, де коливаютьс¤, обм≥нюютьс¤, рухаютьс¤ грош≥, ховаючи п≥д собою те, з чого вони виростають, зумовлюючи в обернен≥й лог≥ц≥ своЇ джерело.
–озум≥нн¤ нац≥ональност≥ базуЇтьс¤ на апр≥орност≥ першотексту, на неможливост≥ симулюванн¤, на ≥стинност≥, первинност≥, ориг≥нальност≥ Ч на всьому комплекс≥ ознак, котр≥ стають основою розр≥знюванн¤ та в≥дм≥нюванн¤. ћаЇмо лише додати те, що вище за¤влен≥ кон'юнкц≥¤ та диз'юнкц≥¤ (вт≥ленн¤ та констатац≥¤ в≥дм≥нност≥)≥стинн≥ по р≥зному. ƒиз'юнкц≥¤ може бути ≥стинною за ≥стинност≥ обох диз'юнктивних елемент≥в або за на¤вност≥ одного нев≥рного, кон'юнкц≥¤ ж ≥стинна лише при ≥стинних показниках. ќск≥льки кон'юнкц≥¤ Упостмодерн ≥ нац≥ональн≥ культуриФ (бо окремо ми не можемо заперечити кожен з елемент≥в) завжди буде ≥стинною, ми можемо у¤вити соб≥ два ц≥ елементи ¤к проти рухи, котр≥ мус¤ть завдавати суб'Їктов≥ болю, вимагаючи в≥д нього щирост≥ та водночас поверхневост≥ та необов'¤зковост≥. ћожемо дану у¤вну схему сп≥вставити з попул¤рним зараз тлумаченн¤м часу ¤к подв≥йного протируху, утвореного сучасним речей та ¤вленим ¤к постмодерн у вс≥й його сукупност≥ та л≥н≥Їю минуле-майбутнЇ, ¤ка Ї триванн¤ усв≥домленн¤ нац≥ональност≥ та зв'¤зок минувшини з майбутт¤м.
Ќеможлив≥сть ч≥ткоњ деф≥н≥ц≥њ стану сучасност≥ з огл¤ду на культурне багатоман≥тт¤ дозвол¤Ї використати старий ¤к св≥т терм≥н УеклектикаФ, котрий при найближчому розгл¤д≥ розпадаЇтьс¤ на еклектику власне та на стратег≥њ перегруповуванн¤ еклектичних складових. Ћог≥ка проста: на¤вн≥сть речей вимагаЇ волод≥н¤ ними, волод≥нн¤ зближене з владарюванн¤м, а воно ут≥люЇтьс¤ за на¤вноњ певноњ ≥деолог≥њ, котр≥ виникають за конкретних стратег≥й послуговуванн¤ речами.
ќск≥льки стратег≥¤ Ї скор≥ше питанн¤м пол≥тичним та ≥деолог≥чним, то ми можемо сказати, що маЇ значенн¤ не загальна тенденц≥¤, не законом≥рност≥ розвитку, а вол¤ суб'Їкта (про те, чи в≥льна вона, чи н≥ Ч ≥нше питанн¤); таким чином сп≥вв≥дношенн¤ постмодерна та нац≥ональних культур переноситьс¤ з≥ сфери наукового у площину моральност≥ суб'Їкта. ј моральн≥сть чи то пол≥тика, чи то культурного д≥¤ча ( Taeter ) релевантна грошам ≥ грошовим стосункам, ¤к ≥ моральн≥сть будь-кого ≥ншого Ч ≥нш≥ можливост≥ неможлив≥ у сусп≥льств≥ споживанн¤: знову ми повертаЇмос¤ до привида Уненависного металуФ.
ѕрактика суб'Їкта (не т≥льки нац≥онально констатованого) охоплюЇ р≥зн≥ сфери реал≥зац≥њ, культура також до них належить, тому сприйн¤тт¤ себе ¤к суб'Їкта нац≥ональност≥, ¤к репрезентанта нац≥онального у нац≥њ залежить в≥д ≥деолог≥чноњ гри в та поза суб'Їктом; достов≥рн≥сть приналежност≥ до нац≥њ та повнота нац≥ональноњ само- та реал≥зац≥њ буде залежати в≥д внутр≥шньоњ лог≥ки вибору та припасуванн¤ культурних елемент≥в. ” даному контекст≥ нац≥ональне самоусв≥домлен¤ може розум≥тис¤ ¤к припасован≥сть суб'Їкта до ≥деолог≥≥, а ≥деолог≥њ до грошей таким чином, що нац≥ональн≥сть стаЇ виг≥дним кап≥таловкладенн¤м.
” контекст≥ постмодерну вс¤ка нац≥ональн≥сть може сприйматис¤ ¤к цитата з тексту про суб'Їкта.
” контекст≥ нац≥ональност≥ постмодерн може сприйматис¤ ¤к стратег≥¤ орган≥зац≥њ елемент≥в нац≥онального.
«≥ткненн¤ нац≥онального та постмодерного може збурювати (≥ робить це) проблематику щирост≥ та неп≥дробност≥, первинност≥, укор≥неност≥, використовуючи дискурс морального протиставленн¤ ориг≥нального та штучного, апелюючи до невловимоњ сфери почутт≥в, протилежноњ Фхолодному розумов≥Ф, заглибленому у постмодерн≥ ≥грища. “ака диспозиц≥¤ сама у свою чергу стаЇ н≥чим ≥ншим ¤к просто питанн¤м стратег≥њ та розстановки акцент≥в.
ѕроте репрезентац≥¤ культури не складаЇ ≥Їрарх≥ю шар≥в, котр≥ накладаютьс¤ один на ≥нший, вони не впор¤дковуютьс¤ один над ≥ншим, а реал≥зуютьс¤ один поруч з ≥ншим Ч та ж сама лог≥ка поЇднанн¤ сполучником У≥Ф, тим самим ус≥ елементи нац≥онального включаютьс¤ усп≥в присутн≥сть у пост≥стуарному простор≥, чим скасовуютьс¤ протир≥чч¤ та внутр≥шн≥ напруженн¤, а репрезентац≥¤ нац≥онального стаЇ виробництвом в≥дображень та прогресуючою фрагментац≥Їю, причому цей процес, невидимою стороною ¤кого Ї культура, а видимою Ч грош≥ ¤к знак, Ї абсолютно неекв≥валентним у значенн≥ сп≥вм≥рност≥ з ц≥нн≥стю. ” численн≥й аукц≥онн≥й практиц≥ останн≥х ≥ не т≥льки рок≥в ми бачимо нерелевантн≥, але стосунки мистецьких твор≥в та кап≥талу.
ўе одним загальним м≥сцем Ї культура ¤к текст у сенс≥ можливост≥ переданн¤ культурноњ ≥нформац≥њ у вербальний в≥дпов≥дник Ч те ж саме можна сказати ≥ про нац≥ю, котра Ї глосар≥Їм, жанровим компенд≥умом, граматикою та синтаксисом Ч враховуючи необмежен≥ можливост≥ мовленн¤ до само розгортанн¤ та сп≥вв≥дносн≥сть мов, кожна мова може стати зрадником нац≥ональност≥ заради гри словесност≥ на стор≥нках постмодерну.
ћожливост≥ обм≥ну можуть викликати у питанн¤х нац≥ональност≥ лише байдуж≥сть: перевиробництво культурноњ ≥нформац≥њ супроводжуЇтьс¤ недоспоживанн¤м Ч культура просто превалюЇ над суб'Їктом, нагромаджуЇ знаки, котр≥ можна лиш в≥дс≥кати за принципом ќккама. ¬ об≥г суб'Їкта знаки культури переход¤ть не ¤к множина, а арх≥вовано та каталог≥зовано, систематизовано, п≥сл¤ чого вол¤ або привласнюЇ њх, або в≥дкидаЇ.
—аме тому найважлив≥шим елементом у диспозиц≥њ сил стаЇ пол≥тика, ¤ка по сут≥ Ї сукупн≥стю риторичних ф≥гур, здатних впор¤дковувати фрагменти нац≥онального у межах постмодерного багатоман≥тт¤ та уседозволеност≥ заради формуванн¤ симульованого простору неп≥дробноњ нац≥ональноњ культури. “ому виникненн¤ нац≥онального може тлумачитись скор≥ше ¤к оп≥рн≥сть знакам нац≥ональност≥ з прогресуючою ≥ндив≥дуальн≥стю у¤влень.
