” статт≥ розгл¤даютьс¤ твори Ѕ.¬≥ана У„ервона траваФ та ё.≤здрика У¬оццекФ, встановлюютьс¤ механ≥зми утворенн¤ ландшафтност≥ твор≥в, а також в≥дм≥нност≥ м≥ж екстенсивними речно-под≥Ївими ландшафтами у Ѕ.¬≥ана та ≥нтенсивними ландшафтами св≥домост≥ в ё. ≤здрика.
ƒана робота спр¤мована на анал≥з можливост≥ використанн¤ нового принципу при досл≥дженн≥ л≥тературного прозового твору, ¤ким Ї вид≥ленн¤ Уекстенсивних та ≥нтенсивних ландшафт≥вФ, траЇктор≥й, котрими рухаютьс¤ героњ твору. ÷¤ методика дозвол¤Ї подивитис¤ на прозовий тв≥р п≥д трохи ≥накшим кутом зору, н≥ж виокремленн¤ хронотопу та визначенн¤ особливостей його репрезентац≥њ. –озроблен≥сть теми: поштовхом дл¤ такоњ методики роботи з текстами стала публ≥кац≥¤ роботи ∆.ƒельоза У ритика ≥ кл≥н≥каФ, де з≥бран≥ останн≥ есе французького ф≥лософа, ¤кий спец≥ально досл≥джував особливост≥ поетики кола автор≥в-класик≥в св≥товоњ л≥тератури, намагаючись шл¤хом розр≥зненн¤ визначити риси под≥бност≥ њх стил≥в, котр≥ розум≥в ¤к У≥ноземну мову всередин≥ ≥ндив≥дуальноњ мови автора. ќтже, нашим завданн¤м було застосуванн¤ даного методу до двох ц≥лком в≥дм≥нних твор≥в украњнськоњ та французькоњ л≥тератури з метою констатац≥њ точок в≥дм≥нност≥ м≥ж авторськими мовами, а також установленн¤ особливостей репрезентуванн¤ екстенсивност≥ та ≥нтенсивност≥. «астосуванн¤ такого методу в л≥тературознавств≥ дозвол¤Ї розширити досл≥дницький ≥нструментар≥й та б≥льш конкретно проводити розр≥зненн¤ шар≥в реальност≥ л≥тературного твору. “аким чином розширюютьс¤ можливост≥ заглибленн¤ у стиль автора та визначенн¤ особливостей його мовотворчост≥.
ќр≥Їнтуючись на незл≥ченно цитованого та канон≥зованого ”.≈ко та його думку про те, що Уробота над романом — це зах≥д космогон≥чний, ¤к той, що описаний у книз≥ Ѕутт¤Ф [1;C. 437], висловимо на початку трив≥альну думку про необх≥дн≥сть м≥сц¤, де б розвивалис¤ под≥њ. ѕо¤ва јдама в≥дбуваЇтьс¤ лише на шостий день, пТ¤ть попередн≥х — це творенн¤ топ≥ки, куди м≥г би бути вм≥щений субТЇкт, бо в≥дсутн≥сть бутт¤ ¤к присутност≥ реал≥й та реальност≥ могло б з≥ткнути геро¤ з Уодним великим непод≥льним та не≥снуючим Ќ≥що — с¤йливою подобою чистоњ енерг≥њФ, ¤к про це говорить ё.≤здрик, з≥штовхуючи ¬оццека з пошуками власного У¤Ф. ѕрикутий до мови, однак, субТЇкт змушений говорити. —умн≥вом своњм зр≥кшись сумн≥вного житт¤, усв≥домленим сумн≥вом своњм винесений у площину чистоњ трансцендентност≥, в≥н мовою повертаЇ до себе св≥т з речами та реальн≥стю, св≥т, котрий не зростаЇ з нього самого, а св≥т, чињм продовженн¤м в≥н Ї сам, ≥снуючи у св≥т включено та св≥т продукуючи. У¬иробництво, продукт, тотожн≥сть Упродукт Ц виробництвоФ... ÷¤ тотожн≥сть власне задаЇ трет≥й член л≥н≥йноњ посл≥довност≥: величезний недиференц≥йований обТЇктФ [2;C.30]. ∆.ƒельоз в Ујнти-≈д≥п≥Ф перетворюЇ житт¤ на величезний розбурханий завод, щедро розсипаючи в текст≥ цитати з јнтонена јрто, ф≥ксуючи етапи розгортанн¤ виробництва реальност≥, у першу чергу закр≥плен≥ на т≥л≥ субТЇкта:
Le corps sous la peau est une usine surchauffee
Et dehors
Le malade brille
Il luit
De tout ses pores
Eclates.
“≥ло п≥д шк≥рою Ч ¤к перегр≥тий завод
Ќав≥ть зовн≥
Ћиснитьс¤
… паш≥Ї
√ар¤чкою
« ус≥х своњх луснутих пор. [ 2;C.26]
ѕитанн¤ реальност≥ знаходить у ∆.ƒельоза однозначну в≥дпов≥дь, потрактуванн¤ Ї формою безвар≥антноњ акс≥оматики: У–еальне не знаЇ неможливого, навпаки, в реальност≥ все Ї можливим, все Ї зд≥йсненним. Ѕуло б неслушно стверджувати, що бажанн¤ докор≥нно позбавлене обТЇкта, але усталений пор¤док речей позбавл¤Ї бажанн¤ обТЇктивного бутт¤. –еволюц≥онери, митц≥ та пророки ≥снують обТЇктивному — ≥ т≥льки обТЇктивному св≥т≥. Ѕажанн¤ над≥л¤Ї житт¤ продуктивною здатн≥стю, ≥ ц¤ його здатн≥сть до в≥дтворенн¤ тим сильн≥ша, чим менше в н≥й ви¤вл¤Їтьс¤ потребаФ [2; C. 47]. “воренн¤ реального св≥ту в роман≥, по сут≥, не Ї проблемою, а св≥т власне, котрий на початку Ї Увеликим недиференц≥йованим обТЇктомФ, маЇ генеративний потенц≥ал до саморозгортанн¤, ≥ той потенц≥ал тим б≥льший, чим менше автор та субТЇкт твору на нього звертаЇ уваги. «рушений бажанн¤м, св≥т переступаЇ кордон залежност≥ в≥д авторового ≥н≥ц≥юванн¤ та вступаЇ у процес виробництва самого себе, наочно ≥люструючи запереченн¤ гегель¤нського тлумаченн¤ бажанн¤ ¤к нестач≥ [3; C. 190].
’удожн¤ реальн≥сть, витлумачена ∆. ƒельозом ¤к процес розгортанн¤ ≥н≥ц≥йованост≥ л≥б≥до, доводить мистецтво до Унебесного стану, де вже не залишаЇтьс¤ н≥чого особистого або рац≥онального. ћистецтво, на св≥й ман≥р, говорить те ж саме, що ≥ д≥ти. ¬оно орган≥зоване маршрутами та становленн¤ми, ось чому воно виготовл¤Ї карти — екстенсивн≥ та ≥нтенсивн≥. ” твор≥ мистецтва завжди Ї траЇктор≥¤...Ф [4; C. 93]. «Т¤ва картографуванн¤ визвол¤Ї тв≥р мистецтва з археолог≥чних нашарувань та дозвол¤Ї йому розгорнутис¤ площиною репрезентац≥њ, де траЇктор≥¤ — це не в≥драхуванн¤ шл¤ху з пункту ј в пункт Ѕ, не приречен≥сть на початкову та к≥нцеву зупинки, а усв≥домленн¤ в≥дм≥нност≥ пересуванн¤, пошук та ф≥ксац≥¤ не Увитоку, а оц≥нки зм≥щенн¤Ф [4; C. 90]. ѕосилаючись на Ѕарбару √лочевськ≥ [4; C. 89], ∆.ƒельоз анал≥зуЇ сп≥впаданн¤ та накладанн¤ карт реального та у¤вного, шл¤хом чого утворюЇтьс¤ кристал несв≥домого. Ућало того, щоб реальний обТЇкт, реальний пейзаж викликав у думц≥ сх≥дн≥ або близьк≥ образи; необх≥дно, щоб в≥н утворював св≥й власний в≥ртуальний образФ [4; C.89]. Ќеобх≥дн≥сть траекторного зм≥щенн¤ субТЇкта в картах екстенсивност≥ та ≥нтенсивност≥ реальностей та афект≥в вив≥льн¤Ї становленн¤: У...реальне та у¤вне мус¤ть виходити за рамц≥ одне одного або вступати одне з одним в обм≥н: становленн¤ не Ї у¤вним, ¤к ≥ подорож Ч це не реальн≥сть, ¤краз становленн¤ перетворюЇ найкоротший маршрут, а то й сто¤нн¤ на м≥сц≥, у подорож; ≥ ¤краз маршрут перетворюЇ у¤вне в становленн¤Ф [4; C. 92].
—тановленн¤ л≥тературного геро¤ та становленн¤ його л≥тературним героЇм шл¤хом неперервного зм≥щенн¤ та неперервноњ дизТюнкц≥њ з попередн≥м станом по¤снюЇ ту нестерпну переплетен≥сть ландшафт≥в реальност≥ та св≥домост≥, котра поглинаЇ героњв таких в≥дм≥нних твор≥в ¤к У„ервона траваФ (LТherbe rouge) Ѕ. ¬≥ана та У¬оццекФ ё.≤здрика. Ћандшафти св≥ту та св≥домост≥ — ≥ т≥, ≥ ≥нш≥ ¤к ландшафти реальност≥ св≥ту характеризуютьс¤ у цих автор≥в повним несп≥впаданн¤м, проте це несп≥впаданн¤ Ї рисою, котра, власне, ЇднаЇ њх: становленн¤ ≤ншим, ставанн¤ ≤накшим ¤к в≥дм≥нним: проект приречений на невдачу, ¤к ≥ проекти кафк≥вського протисто¤нн¤ св≥ту: д≥њ безнад≥йноњ та не вт≥люваноњ.
ќдразу впадаЇ в око в≥дм≥нн≥сть породжених св≥т≥в: Ѕ.¬≥ан засел¤Ї св≥т вадрата речами, назвами, реал≥¤ми; в≥н загромаджуЇ прост≥р детал≥зован≥стю та прописан≥стю речност≥. —апф≥р Ћазул≥, Ћ≥ль, ¬ольф, √райвесна одразу ж зТ¤вл¤ють власну т≥лесн≥сть у значенн≥ над≥леност≥ т≥лом: прописан≥ обличч¤, т≥ла, волосс¤, кольоров≥сть. ѕрот¤гом роману дана т≥лесн≥сть (≥ певною м≥рою повнокровна т≥лист≥сть) персонаж≥в п≥дтверджуЇтьс¤, нагадуванн¤ про нењ розсипан≥ всюди. ÷е ≥ в≥дм≥нн≥сть забрудненост≥ рук —апф≥ра у пор≥вн¤нн≥ з золотавою чистотою √райвесни [5; C. 189], ≥ п≥клуванн¤ Ћ≥ль про красу н≥гт≥в[5; C. 207], ≥ ¬ольфова виснажен≥сть п≥сл¤ першого сеансу в машин≥, засв≥дчена Уознаками тривогиФ, що њх пом≥тив —апф≥р [5; C.206 - 207], ≥ повнокровн≥сть √райвесни з≥ жменею черешень, котр≥ Убризкають у рот≥ живим сокомФ[5; C. 175]. –епрезентац≥¤ т≥лесност≥, детал≥зац≥¤ њњ поширюЇтьс¤ також ≥ на сенатора ƒюпона з набр¤клим животом, котрий запихаЇтьс¤ жмутт¤м пир≥ю [5; C. 177 - 179], ≥ його попри собачу природу привчен≥сть по-кот¤чи н¤вчати, в≥дчуваючи в≥д того б≥ль у горл≥ [5; C.170], ≥ його розслаблен≥сть, псих≥чна ≥ психолог≥чна, п≥сл¤ отриманн¤ найжадан≥шого ойлен¤ [5; C.236 - 237]. Ћандшафт реальност≥ ¤к т≥лесност≥ та матер≥альност≥ розлогий, в≥н п≥дл¤гаЇ картографуванню та утворюЇ кольоров≥ опукл≥ картини присутност≥, ум≥щеност≥ та нев≥дТЇмност≥.
ѕевна сюрреальн≥сть описуваного, п≥дкр≥плена территор≥альн≥стю вадрата, неймов≥рн≥стю машини та нереальн≥стю червоноњ трави, задаЇ механ≥ку незалежного розгортанн¤ шл¤х≥в даного св≥ту та можливост≥ вс≥х можливостей. √овор¤чи терм≥нолог≥Їю ∆. ƒельоза, ландшафт даноњ реальност≥ переживаЇ становленн¤ шл¤хом трьох синтез≥в: конективного, дизТюнктивного та коньюнктивного — тобто шл¤хами виробництва, споживанн¤ та реЇстрац≥њ. ¬иробництво реальност≥ безперервне, ≥ в контекст≥ читанн¤ воно розгортаЇтьс¤ незалежно в≥д читача, охоплюючи поле вс≥х можливих (≥ неможливих) речей, оск≥льки виробл¤ютьс¤ не реч≥ власне, а тривал≥сть та вар≥ативн≥сть њх диспозиц≥й в≥д зТ¤ви до руйнац≥њ. —поживанн¤ в ландшафт≥ реал≥зуЇтьс¤ ¤к переключенн¤ персонаж≥в з обТЇкта на обТЇкт, зм≥на машин бажанн¤, переключенн¤ поток≥в, перемиканн¤ механ≥зм≥в розриву. –еЇстрац≥¤ ж стаЇ ном≥нац≥Їю, ≥менуванн¤м, котре — н≥би неможливий алфав≥т, У низка л≥тер з р≥зних абеток, де пом≥ж ними неспод≥вано зТ¤вл¤ютьс¤ то ≥деограми, то п≥ктограми, а то ≥ зображенн¤ слона чи сонц¤ на сход≥Ф [2; C. 56].
—аме даний ландшафт, зарослий червоною травою забутт¤ (чи це не передчутт¤ майбутньоњ ризоми?), Ї м≥сцем прокладанн¤ маршрут≥в дл¤ вс≥х персонаж≥в, маршрут≥в реальних та у¤вних. ÷е шл¤хи ¬ольфа ≥ —апф≥ра до ћашини ≥ назад, до кварталу задоволень; дорога Ћ≥ль до нюхачки; дорога, ¤кою Ћ≥ль та √райвесна залишають вадрат, полишаючи мертвих ≥ розумних (розумних, значить мертвих) чолов≥к≥в. арта ж ≥нтенсивних маршрут≥в, де переживають становленн¤ афекти, найб≥льш рухлива у ¬ольфа, котрий сполучаЇ власн≥ приходи до ћашини з переживанн¤м смерт≥ усв≥домленоњ памТ¤т≥. ѕомиранн¤ памТ¤т≥ р≥внозначне помиранню т≥ла. ¬≥дтинаючи в≥д себе у¤вне, ¬ольф стираЇ з т≥ла позначки реальност≥, в≥дправл¤ючи њх у небутт¤. ѕрагнучи витоку, прагнучи зв≥льненн¤ та безпамТ¤тност≥, ¬ольф позбавл¤Їтьс¤ себе, вивод¤чи себе з кола ос≥б та перевод¤чи у стан обТЇкт≥в, у стан нечутливоњ матер≥альност≥. ƒос¤гненн¤ зв≥льненого в≥д памТ¤т≥ стану дл¤ нього неможливе, адже, прокладаючи маршрут свого просуванн¤, в≥н кожного разу починаЇ його з нового м≥сц¤, заплутуючись у в≥дм≥нност¤х та несп≥впаданн¤х оч≥куваного, спод≥ваного та реал≥зованого. ѕан Ѕ≥сер, пан ќп≥к, абат Ўкваро, пан≥ ≈лоњза та пан≥ јгла¤, арла — вс≥ ц≥ в≥зуал≥зац≥њ спогад≥в стають початками наступних в≥дчужень в≥д памТ¤т≥ та прогресуванн¤ реальност≥ поза ¬ольфом. ожна його зустр≥ч — це п≥дтвердженн¤ його поразки, в≥дчуженн¤ та в≥дстороненн¤ в≥д житт¤, хоча сама реальн≥сть цим не спростовуЇтьс¤, навпаки, вона прогресуЇ, ¤к ¤ма, ущент повна р≥диною спогад≥в п≥сл¤ смерт≥ ¬ольфа, та ¤к червона трава, котра пробиваЇтьс¤ з земл≥ на майданчику, де поставлено ћашину, потроху п≥ддану руйнац≥њ.
ѕостулюванн¤ реальност≥ ¤к св≥ту з властивою йому атрибуц≥Їю у Ѕ.¬≥ана в У„ервон≥й трав≥Ф стаЇ розгортанн¤м закр≥пленоњ за вербальн≥стю ф≥зики речей та под≥й, котр≥ з цих речей вит≥кають. “ому проблематика часу за умови позачасового розгортанн¤ св≥ту твору не виходить за рамц≥ хронолог≥њ та причинно-насл≥дковоњ детерм≥нац≥њ. Ќасичена ≥менников≥сть тексту створюЇ дещо упов≥льнений текст розпов≥д≥, у котру включаютьс¤ прогресуюч≥ п≥д авторським зором детал≥, що в свою чергу веде до упов≥льненн¤, але без утрати посл≥довност≥ минуле Ч майбутнЇ; ≈он розгортаЇтьс¤ поступово, крок за кроком, а ’ронос насичуЇтьс¤ детал¤ми та уточненн¤ми. ћотив пересуванн¤, ходи, зм≥ни м≥сцеперебуванн¤ розвиваЇтьс¤ не за рахунок посиленн¤ ≥нф≥н≥тивност≥ ¤к руху par exellence [6; C.18], а шл¤хом чергуванн¤ обТЇкт≥в, котр≥ сигнал≥зують про зм≥щенн¤ топ≥ки, зм≥ненн¤, а пот≥м зм≥цненн¤ ≤ншого. ¬арто згадати лише подорож ¬ольфа та —апф≥ра до кварталу розваг [5; C.207 - 222]. «м≥на просторовост≥ починаЇтьс¤ в≥д машинки з Удвома майстрами роду твердокрилихФ, ¤кою послуговуЇтьс¤ Ћ≥ль задл¤ уперфектлюванн¤ н≥гт≥в, дал≥ буфет, вилам у ст≥н≥ вадрата, м≥сто з хатами-пупТ¤нками, еластичний мох тротуар≥в, три закоханки, два матроси та гра в кровТ¤нку, негр з танцем зм≥њ, чорна брама та хода Уребро до ребра, неначе вони мали витворити ™вуФ[5; C. 217]. ¬есь роман — це карта шл¤х≥в, бажань та у¤вних подорожей, де т≥ло лише функц≥онуЇ, де воно — лише механ≥зм, вивершений ¬ольфом, —апф≥ром та сенатором ƒюпоном: машина або ламаЇтьс¤, зд≥йснюючи повну зупинку, ¤к у випадку ¬ольфа, — можна сказати, в≥н зазнаЇ Утакого пошкодженн¤, такого розладнанн¤ деталей, що перетворюЇ себе та нас на Ќ≥щоФ [2; C. 30]; або зд≥йснюЇ самознищенн¤, ¤к у випадку —апф≥ра, котрий п≥дключаЇ машинку смерт≥ (н≥ж) до власного т≥ла; або ж машина (мова), ¤к у випадку сенатора ƒюпона, в≥дключаЇтьс¤ в≥д т≥ла п≥сл¤ здобутт¤ ойлен¤, позбавл¤ючи т≥ло сенатора working machine, залишаючи саме лише т≥ло без орган≥в (corps sans organe), котре функц≥онуЇ лише вегетативно: Уя функц≥оную, — сказав в≥н. — ”се ≥нше — то чистий см≥хФ [5;C. 237]. У÷е задоволенн¤ ц≥лковите, а, отже, вегетативне, — так≥ моњ останн≥ вам слова. я поновлюю звТ¤зок, повертаюс¤ до виток≥в ... мен≥ не потр≥бний б≥льше розумФ [5;C. 237].
¬им≥рюваност≥ екстенсивних трактор≥й у Ѕ.¬≥ана протилежн≥ ≥нтенсивн≥ ландшафти у ё.≤здрика, У¬оццекФ подаЇ картину незм≥римоњ подорож≥ св≥домост≥ кр≥зь пейзаж≥ руйнованоњ екзистенц≥њ. “риванн¤ подорож≥ вим≥рюЇтьс¤ н≥ччю та днем, проте цей под≥л суто умовний, в≥н за¤влений лише под≥лом твору на дв≥ частини. ‘≥зичн≥ зм≥щенн¤ т≥ла ледь проступають кр≥зь картини афектац≥й, майже вс≥ под≥њ подаютьс¤ кр≥зь призму памТ¤т≥ та спогаду — сама ж памТ¤ть та спогад виступають одним-Їдиним фронтом: У¬орог≥в у мене не так вже й багато. ѕринаймн≥ њх можна перел≥чити на пальц¤х руки. якщо мати так багато пальц≥в ≥ так багато рук. ќтож ворог≥ у мене р≥вно 33. ѕомТ¤н≥мо њх по≥менно: ј, Ѕ, ¬, √, √. ƒ, ≈, ™, ∆, «, », ≤, ѓ, …, , Ћ, ћ, Ќ, ќ, ѕ, –, —, “, ”, ‘, ’, ÷, „, Ў, ў, ё, я, №. јбо так ... Ќав≥ть поодинц≥ вони становл¤ть гр≥зну силу. ј разом вони просто непереможн≥. јбо так: Ќ, ≈, ѕ, ≈, –, ≈, ћ, ќ, ∆, Ќ, ≤.Ф [7; C. 141]. “е, що в≥дбуваЇтьс¤ в св≥домост≥, те, що в≥дбуваЇтьс¤ в памТ¤т≥, — усе це в≥дбуваЇтьс¤ в словах, усе це в≥дбуваЇтьс¤ в мов≥, у л≥терах: у ворожому стан≥, вс≥ абетки Ї ворогами, а найстрашн≥ша — азбука власноњ мови; те ж саме розр≥зненн¤, вив≥льнен¤ букв з потоку, котре бачимо у вищенаведен≥й цитат≥, те ж саме простежуЇтьс¤ й у самому ≥мен≥ геро¤: Уѕеред л≥жком, упершись головою в його металеву перекладину, стоњть навкол≥шках чолов≥к, чийого обличч¤ ти не бачив, але в св≥домост≥ твоњй нараз проступило його ≥мТ¤ Ч так проступаЇ на пергаментах стертий ран≥ше напис: У¬Ф, УоФ, УкФ. ѕодв≥йне УцФ. У≈Ф. ¬оццек! ¬, о, к, подв≥йне ц, е. ¬ок, любитель на д≥вок. ÷ик, цикада, пак. ÷икади на цикладах. “ак-так.Ф [7;C. 51]. ќтже, найперший та найглибший ландшафт, в ¤кому розгортаютьс¤ д≥њ, розгортаЇтьс¤ св≥дом≥сть, утворений тридц¤тьма трьома точками, через ¤к≥ проведено площину мови. Ќе вим≥рюваний, не по¤снюваний та неспростовний ћьоб≥ус. ѕ≥д ним — текст, над ним — коментар до нього. “екст-св≥дом≥сть вимагаЇ (та отримуЇ) прим≥тки-по¤сненн¤ — ремарки до нього (пор≥вн. розд≥ли Уѕошуки особиФ та У ≥нець пошук≥вФ [7; C. 39 - 44], У¬елика водаФ [7; C. 73 - 78]). ћова в роман≥ ¤к найдосконал≥ший та всеохопний ландшафт демонструЇ небесн≥ т≥ла (досл≥дженн¤ мозку в пошуках св≥домост≥) [7; C. 39 - 40], воду (сон — жах≥тт¤ — безум) [7; C. 73 - 78], п≥сок (молитви) [7;C. 88, 148].
—в≥дом≥сть головного геро¤, “о¤, починаЇтьс¤ з межового стану, починаЇтьс¤ з болю. УЅ≥ль повернувс¤ вноч≥. У«нову, — з роздратуванн¤м подумав в≥н. ≤ знову, ≥ знову, ≥ знову. У «нову, отже, доведетьс¤ терп≥ти до ранку. ј це — нев≥домо ск≥льки. « т≥Їњ пори, коли час втратив свою однозначну розм≥рн≥сть, нев≥дом≥сть чеканн¤ зробилас¤ звичною ... Ќайкраще було лежати не рухаючись, але нерухом≥сть теж ставала нестерпною, до того ж в≥н в≥дчував, що рано чи п≥зно доведетьс¤ вставати за малою потребоюФ [7;C. 35]. Ќерухом≥сть чи найкоротший шл¤х у чотири кроки (в≥с≥м п≥д час болю) кроки в≥д постел≥ до клозету стаЇ болем та непритомн≥стю св≥домост≥, котра сечею сполучаЇтьс¤ з≥ всесв≥тньою канал≥зац≥йною мережею. ¬их≥д з≥ стану св≥домост≥, поверненн¤ до нењ та поверненн¤ до постел≥ означають дл¤ “о¤ у¤вну подорож трьома бол¤ми: один розм≥ром з куб≥чний сантиметр з точною локал≥зац≥Їю у надбр≥вних дугах [7; C. 36], другий, ¤к≥сно сп≥вв≥дносний з черевиком на розм≥р меншим, та шк≥рою, ¤к на голову зат≥сною [7; C. 36], трет≥й схожий на гор≥шане ¤дро, котре, мов серце в дзвон≥, калатаЇтьс¤ на спиноталамн≥й мотузц≥, а разом з тим “о¤ проймаЇ параноњдальна ма¤чн¤ про череп з розжареними ст≥нами, про розпечен≥ в≥стр¤ з ≥спанського зал≥за, про месопотамський терен, про найрос≥йськ≥шу царську гор≥лку, про най≥нд≥анськ≥ше кураре [7;C. 37]. –озжарен≥сть черепа може бути ≥ п≥ччю, ≥ кострищем, ≥ јушв≥цем; ≥спанське зал≥зо у¤вно протинаЇ т≥ла ≥нд≥анц≥в, а пот≥м, ¤ко кураре, повертаЇтьс¤ назад чи реконк≥стою, а чи рос≥йською сорокоградусною, чи сум≥шшю аш-хлор-плюс-аш-ен-о-три, чи вс≥м разом ¤к отрутою –ос≥¤ contra ”крањна. УЅудь-¤ке маренн¤ маЇ всесв≥тньо-≥сторичний, пол≥тичний, расовий зм≥ст; воно залучаЇ та зм≥шуЇ раси, культури, континенти, царства. —питаймо, чи не Ї ц≥ задовг≥ хитанн¤ пох≥дними в≥д ≈д≥пових хитань. –одинний пор¤док п≥дриваЇтьс¤, с≥мТю скасовано [2;C. 106]. √лобал≥стський характер параноњдального маренн¤, вказаний ∆.ƒельозом // ‘.√ваттар≥, починаЇтьс¤ з усв≥домленн¤ “оЇм власного болю, розд≥леного на час в≥д ћесопотам≥њ до протисто¤нн¤ ≥нд≥анц≥в ≥ в≥д ™вропоаз≥њ у вигл¤д≥ –ос≥њ аж до јмерики; б≥ль ≥ руйнац≥¤ родинност≥ продовжуЇтьс¤ в Уѕриход≥ героњвФ [7;C. 58 - 61] та У–одовод≥Ф [7; C. 62 - 65]. У¬же р¤сно в≥д ≥мен, сам час подбати про родов≥д, заки не прийшла велика вода. –одов≥д — це п≥сн¤, в ¤к≥й ≥мена не витримують дол≥ ≥ тануть, ¤к мед, мов смола, н≥би вата цукрова, у липких ≥ нечистих дит¤чих рукахФ [7;C. 58].ћайже гомер≥вський початок розлогим гекзаметром не забуде трохи п≥зн≥ше ≥ самого √омера, поЇднавши його в протиприродний спос≥б ≥з –ене ћагр≥ттом, а до того приходить ћ≥р≥ам, Ќестор (чи не л≥тописець?), √орв≥ц, ќлл≥ (Ќайджел), ћ≥р≥ам ≤≤, арп Ћюбанський (в≥н же ёр≥й јндрухович), ѕуцик, …оахим (в≥н же ёхан — хочетьс¤ також сказати Jokhanaan), ћ≥р≥ам ≤≤≤, ћат≥аш удусай (г≥брид композиц≥њ групи King Crimson та ацус≥ка ’окусай), Ўварцкопф (без ’енкел¤), ћ≥р≥ам ≤V, яковина, ÷езар, √устав ≥ √устав (троЇ: шизофрен≥к, куп≥дон та наймолодший), ћ≥р≥ам, ћ≥р≥ам, ћ≥р≥ам. У≤ т≥льки ј. не приходить. Ќ≥коли.Ф[7;C. 61]. ј в Уѕовторенн≥ приходуФ, обминаючи ј., приходить јденауер, Ўатобр≥ан, ÷иклоп, ћарта, —альвадор (чи ƒал≥, чи ћоро, чи взагал≥ св. —ебасть¤н), √одо, ѕепа, јльбер ћарке, знайом≥ ќлл≥ — арп — Ќестор; «ахер, в≥дд≥лений в≥д ћазоха, Унужденний ЅруноФ (чи не Ўульц?). ј дал≥ У¬ель народив арпа Ћюбанського, арп Ћюбанський перебив ћат≥аша удуса¤, удусай полюбив ќлл≥Ф [7; C 63]. ј пот≥м царственна ћарта зачала в≥д коротуна —ебасть¤на р≥дкоземельного ѕуцика, нащадка јденауера, у т≥й же генеалог≥њ породжена спочатку прекрасна, а пот≥м пубертатно-ф≥з≥олог≥чно понищена ћ≥р≥ам, чињ ноги, котр≥ зрослис¤ з мештами, зобразив потому –.ћагр≥тт. ќстанн≥м же був породжений Уврешт≥-решт, той ¬оццек, ¬оццек “ойФ [7; C. 65].
Ќепр¤мо, але цей шизофрен≥чний родов≥д, ¤кий н≥би дублюЇ нигу родоводу ≤суса ’риста в —в¤т≥й ™вангел≥њ в≥д ћатв≥¤ [8; C. 3], став темою та еп≥стемою У¬оццекург≥њ ЅетФ ¬. ™шк≥лЇва [9; C. 151 - 183], де в≥н, витворюючи специф≥чний коментар, продукуЇ особливий рем≥н≥сцентно-фреймовий ландшафт роману, котрий прост¤гаЇтьс¤ в≥д Ѕенед≥то ќссекуса з його УIn silentio et speФ(1623) до √алини ѕетросан¤к, в≥д ….- —. Ѕаха до King Crimson, в≥д УWoycekТaФ √еорга Ѕюхнера до У≤дра зуттиФ з абали. ÷ей фреймовий ландшафт ос≥даЇ власними назвами у мов≥, њх Уне сл≥д розгл¤дати в терм≥нах репрезентац≥њ, належить звернутис¤ до класу Уефект≥вФ: це не проста причинна залежн≥сть, але заповненн¤ певноњ царини, обТЇктивац≥¤ системи знак≥вФ [2; C. 104]. ‘реймова подорож “о¤ ландшафтом мови переконуЇ у нев≥дТЇмност≥ ≥нших в≥д нього самого, можлив≥сть його бути “оЇм, тим, лише завд¤ки ≥ншим. УЎизоњд не маЇ принцип≥в: в≥н Ї дещо лише у раз≥, що в≥н Ї дещо ≥нше. ¬≥н Ї ћахуд, лишень будучи ¬урмом, ≥ ¬урм — лишень будучи “артамп≥оном ... зовн≥ — географ≥чна подорож, подоланн¤ непод≥льних дистанц≥й, внутр≥шньо — ≥сторичн≥ мандри, за ≥нтенс≥алами довкола дистанц≥йФ [2; C. 104].¬оццек переживаЇ под≥бну подорож, будучи ¬оццеком, “оЇм, ¤, ти, в≥н. ѕереживанн¤ самост≥ ¤к ≥накшост≥ зд≥йснюЇтьс¤ через ≥дентиф≥кац≥ю з ус≥ма, з ус≥м, з комахами [7; C. 51 - 53], з ж≥нкою — Уѕриходить м≥р≥ам. «ахоплено розпов≥даЇ про ¤кусь книжку. ѕот≥м питаЇ: чому ¤ (вона) не к≥нчаю з власним чолов≥ком? Ќ≥би ¤ (¤) знаюФ [7; C. 59]. Ѕутт¤-≥ншими ¤к ≥нституц≥онал≥зац≥¤ внутр≥шньоњ дизТюнкц≥њ веде до Ѕога. Ујнти-≈д≥пФ: У“ой, кого запитують: Учи в≥рите ¬и в Ѕога?Ф, — мав би в≥дпов≥сти ц≥лком у дус≥ анта чи Ўредера: У«в≥сна р≥ч, але лише ¤к в розпор¤дника дизТюнктивного силог≥змуФ. (Ѕог ¤к Omnitudio realitatis, за визначенн¤м, чињ ≥постас≥ породжують вс≥ реальност≥)Ф [2; C.34]. ћ. ѕавлишин одночасно вказуЇ на те, що Удеконструктив≥зм визнаЇ можлив≥сть в≥ри ... але не можлив≥сть њњ к≥нцево довести ≥, таким чином, узагальнити. ј в≥ра не залежить в≥д доказ≥в ≥ не ≥снуЇ узагальнено, а т≥льки ≥ндив≥дуальноФ[10; C. 18].
≤ шл¤хом дизТюнктивного силог≥зму “ой потрапл¤Ї до ландшафту страху (У анон аполог≥њФ), де в≥д першопочаткового вимолюванн¤ Упроси страху. ѕрошу тебе, проси страхуФ [7; C. 66], шл¤хом розпод≥бненн¤ та в≥дведенн¤, “ой в≥дводитьс¤ в≥д людини до тварини: ФЌе проси радост≥ ≥ не проси щаст¤, бо рад≥сть ≥ щаст¤ скороминущ≥, ≥ Їдино страх швидкоплинност≥ помТ¤кшить дл¤ тебе неспод≥ванку б≥ди та розпачуФ [7; C.66]. ≤ дал≥, через в≥дведенн¤ в≥д св≥домост≥ б≥ди, розпачу, насолод, спокою, вол≥, в≥ри, покути, всього, н≥чого, смерт≥, народженн¤, через залишанн¤ необх≥дност≥ вимолювати страх, страх Ѕожий, маЇмо: УЌе проси знанн¤, не проси любов≥, не проси смерт≥. „уЇш, жабко, страху проси! ≤ дам тоб≥. ≤ воздастьс¤ мен≥Ф [7; C. 66]. “раЇктор≥¤ поЇднанн¤ людини ≥ Ѕога прол¤гаЇ через людину ≥ не вим≥рюЇтьс¤ нав≥ть кроком — найкоротше Їднанн¤.
ћожлив≥сть такого сполученн¤ в страхов≥, про що говорив ще —ерафим —аровський [11; C. 5], Ї також ≥ в коханн≥. ƒл¤ ¬оццека воно не вим≥рюЇтьс¤ локально, хоч Ї ≥ гонитва, ≥ душ, ≥ невстиганн¤, а скор≥ш темпорально (У52 дн≥, 51 н≥чФ). ≤ дана темпоральн≥сть, укор≥нена, за ¬. ™шк≥лЇвим, у абал≥ [9; C.174], розгортаЇтьс¤ т≥лом ј. ” лист≥ ¬оццека бажанн¤ (Уминуло трошки часу, а ¤ вже знову хочу бути з тобоюФ) трансформуЇтьс¤ у непереборний екзистенц≥йний пот¤г (УЅути з тобою. Ѕути тобою. ЅутиФ), нерозривно поЇднаний з бол≥сним нерозум≥нн¤м того, ¤к ј. може ≥снувати десь поза ним, хоч в≥н може бути дл¤ нењ вс≥м св≥том: Уя н≥¤к не можу збагнути, ¤к тоб≥ вдаЇтьс¤ бути десь поза мною. як вдаЇтьс¤ жити окремоФ [7; C. 129 - 130]. ” лист≥ “о¤ до ј. любов зТ¤вл¤Їтьс¤ ¤к символ бутт¤, котрий не потребуЇ тлумачень, котрий ≥з кожним сп≥ралевидним обертом заторкаЇ струни в душ≥. Ѕутт¤-в-коханн≥ дл¤ ¬оццека Ї т≥лом ј., Ї тим, що т≥ло робить, Убачити, ¤к ти вд¤гаЇшс¤, ¤к розч≥суЇш волосс¤, ¤к ти спиш, ¤к њси, ¤к миЇшс¤, ¤к молишс¤, ¤к щось робиш та ¤к не робиш н≥чого ... ц≥лувати тебе всюди ... пестити без краю. √одувати тебе. упати, ¤к немовл¤. олисати на н≥чФ [7; C. 129].
Ћюбов же стаЇ початком подорож≥-в≥дчуженн¤ ¬оццека в≥д родини ≥ св≥ту. «аховавши дружину та сина у п≥двал≥ власного будинку ≥ тримаючи њх там без малого р≥к, в≥н прокладаЇ своњ маршрути до роботи ≥ назад, а також до кафе У–осинкаФ, де дл¤ нього починаЇтьс¤ наступний маршрут мартирологом культурних штамп≥в Ул≥то на √ава¤х, веч≥р на Ѕродвењ ... фестиваль у аннах ... сигари на уб≥, терористи в ѕалестин≥, н≥рвана в ≤нд≥њ ... гоген на “ањт≥ ... смерть у ¬енец≥њ, базар у „ерн≥вц¤х, корупц≥¤ в ”р¤д≥, корида в “оледо ... сир у ћасл≥, бузина на √ород≥, д¤дько в иЇв≥, lucy on the Sky, острови в ќкеан≥, ал≥са в «адзеркалл≥, fool on the Hill, ≥стина в ¬ин≥Ф [7; C. 108 - 109]. ѕерел≥к того, в≥д чого варто захистити, нагадуЇ канон≥зований јндруховичевий каталог: перел≥к марнот св≥ту доповнюЇ картину розтину ¬оццековоњ св≥домост≥. ¬оццек, в≥дтинаючи св≥т в≥д себе, в≥дтинаючи спогади, бол≥, залишаЇ в соб≥ лише молитву — на меж≥ дн¤ та на меж≥ ноч≥. ”ноч≥ в≥н молить Убажаючи, щоб н≥ч спливала швидше, щоб вже минала-проминала-в≥дл≥тала ц¤ глупа темна одинока УЌ≥чФ, щоб разом з нею пропадали бол≥ ≥ щоб, ¤к дасть Ѕог, зак≥нчивс¤ нарешт≥ ≥ ти самФ [7; C. 87 - 88]. ”день же благаЇ, зустр≥чаючи н≥ч, Ущоб день згасав по швидше, щоб проминав, спливав, ≥шов до скону цей самотн≥й УƒеньФ ≥ щоб, ¤к бог дасть, зак≥нчивс¤ нарешт≥ ≥ ти сам, ≥ т≥льки душа тво¤ щоб не мала н≥де й н≥коли н≥защо й н≥ск≥льки н≥¤кого н≥ краю н≥ к≥нц¤, а т≥льки забутт¤ та спок≥йФ [7; C. 148]. Ѕлаганн¤, молитва, що розсипаЇтьс¤, — це проханн¤ останнього припиненн¤, зупинки, в≥дключенн¤ машинки в≥д св≥ту, щоб самому перетворитис¤ на с¤юче Ќ≥що, котре Ув основ≥ вс≥х речейФ.
“аким чином два автори прокладають у своњх творах траЇктор≥њ героњв, маршрути дл¤ героњв та ландшафти поза геро¤ми; ландшафти матер≥альн≥ та у¤вн≥, речей та псих≥чних стан≥в. ” кожному випадку героњ переживають становленн¤ в≥дм≥нност≥ себе ≥ себе. ¬они проход¤ть шл¤х в≥д УтутФ чи УзаразФ до УтамФ чи Упот≥мФ. јле, що не менш важливо, — в≥днайденн¤ тоњ незалежноњ та н≥ з чиЇю не пор≥внюваноњ мови автора, котра певною м≥рою буде чужою, ≥ноземною, проте через несп≥впаданн¤ мови спод≥ваноњ та почутоњ, можна вчути Устиль — ≥ноземну мову всередин≥ мови ... ќбличч¤м до обличч¤ чи обличч¤м до спини — змусити мову запинатись ≥ у той же час п≥двести мову взагал≥ до њњ меж≥, до њњ мовчанн¤Ф[4; C. 153 - 153].
